Поетичні картини української  природи очима Шевченка

 Шевченківська картина України була барвистою і живою. Він покинув її у чотирнадцятирічному  віці, тому запам'ятав і описував найчастіше рідний край таким, яким той запам'ятався у дитинстві. Можливо, саме тому найкраще і  по-особливому сприймають Україну очима  Шевченка діти – з тією серйозністю, на яку не  завжди здатні дорослі. Їм легко пояснити його світ – світ не предметний, а світ думок і вражень, які перегукуються між собою.
У  багатьох віршах Т.Шевченка створені неперевершені за своєю майстерністю і виразністю картини природи, що сприймаються як втілення краси рідної землі, захоплюють багатством барв і звуків. Неперевершені за своєю майстерністю й виразністю картини рідної природи поет створив у віршах “Тече вода з-під явора”, “Ой діброво – темний гаю!”, “Зацвіла в долині червона калина”, “Сонце заходить, гори чорніють”, в пейзажних уривках з поем: “По діброві вітер віє”, “Зоре моя вечірняя”, „Дивлюся аж світає” та багатьох інших.
У дорослому віці Шевченко бував в Україні з травня по грудень 1843 року та у 1845 році,  ставши співробітником Київської археографічної комісії ( у цей період він багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки).  Востаннє Шевченко  повернувся в Україну влітку 1859 року, де не був дванадцять років.

 Прекрасна природа, величні могили  часто постають декораціями до історичних сцен. Образи, мальовані з пам'яті, виходять одухотвореними. Дивлячись на світ очима художника, Шевченко замість фарб і пензля використовував слова. Шевченко створив поетичні картини рідної природи в різні пори року, дня і ночі, які відзначаються поетичністю, образністю, багатством мови, характеризуються винятковою теплотою, ліризмом і свідчать, що поет тонко відчував красу природи, прагнув передати її багатство й неповторні барви.Усе, чим гарна українська земля, небо, природа, люди, побут, постає  перед безталанним поетом у повній величі, мов щось найдорожче в світі, найсвятіше, єдине, але  втрачене навіки.

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі.

("І виріс я на чужині")

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась...

(.....)

Сонце заходить. Гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть.

А я дивлюся… і серцем лину

В теплий садочок на Україну.

(«Думи мої, думи мої, ви мої єдині»)

Актуальність поезії Шевченка сьогодні

   Національний музей Тараса Шевченка презентує творчий доробок та життєвий шлях академіка Імператорської академії мистецтв, українського художника, поета, філософа, громадського діяча.
   Будівля на бульварі Тараса Шевченка, в якій розташований сучасний музей, в другій половині ХІХ ст. належала родині Терещенків – відомих меценатів та колекціонерів творів образотворчого мистецтва.
3D тур по Національному музеї Шевченка
Про Національний музей Шевченка

Біографія Тараса Шевченка онлайн

ЗАПОВІТ до 200-річчя ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Великі Українці Тарас Шевченко 2008. Розповідає Богдан Ступка

Taras Shevchenko (by Bohdan Stupka)